ЗІНЬКІВ - КУРОРТ ?

Фото 1934 року.

100 єврейських містечок України історичний путівник(частина про Зіньків)
АВТОРИ-УКЛАДАЧІ: В.ЛУКИН, Б.ХАЙМОВИЧ
1998 Єрусалим - Санкт-Петербург
2012 переклад В. Когут


Стара карта Зінькова



Стара синагога  "Мовшивка"



Помешкання євреїв в м. Зіньків


 

                Духовним центром єврейської громади стала Велика синагога, яка була побудована в першій половині  ХVІІІ століття в центрі містечка. ЇЇ споруда являла високу трьохнефну прямокутну базиліку, стіни, якої мали чотири ряди вікон у східному і західному фасаді і три ряди у північному і південному. Кути південного фасаду були зміцнені  потужними контрфорсами, а південно-західний бік споруди підтримували аркбутани. До головного входу з боку західного фасаду вели кам’яні сходи.

   В центрі синагоги знаходився молитовний зал. По середині його стояла  біма з різьбленого дерева на кам’яному цоколі.Вздовж верхньої осі від підлоги до стелі піднімався чотирьохярусний Арон-кодеш  та з символічними зображеннями фігур звірів, птахів, золотим і срібним декором.  На рівні другого ярусу вікон центрального залу знаходилася жіноча галерея. Зіньківська синагога була однією з найбільших на Поділлі. Зіньківчани її називали «Мовшівна».

В 1893 році в Зінькові нараховувалось сім єврейських синагог. Центром духовного життя євреїв Зінькова була синагога. У 1825 році Зіньків став резиденцією хасидських цадиків. Сюди з Меджибожа перселився рабин Іцхан Меїр-Нешель. Він став духовним керівником хасидів, які проживали на Поділлі. Відомі імена інших зіньківських цадиків Мешулам Зусія, Хаїм Менахим, Моше Нешель, Пінхас Нешель, Хаїм Менехеля.

Життя євреїв в дореволюційній царській Росії було нелегким і складним згідно тимчасових правил 1882 року євреям дозволено було проживати тільки в межах області, яка на Поділлі включала 10 міст та містечок. Покидати їх євреям суворо заборонялось. Крім того їм не дозволялось працювати на залізниці, займатись виробництвом та продажем  вина, посідати будь-які посади, на державній та громадській службі.Євреї не мали права брати в оренду казенні млини, крупорушки, інші переробні підприємства.Так, в умовах продажу державного водяного млина в Адамівці в 1896 році зазначалось, що євреям брати участь в торгах забороняється. Не допускались вони і до керівництва млином.

У Зіньковів 1924 році було дві сільські ради: українська та єврейська. Єврейська громада Зінькова продовжувала жити відокремлено.

Протягом колективізації на території Зінькова виникло чотири колгоспи: «Соціалістична перемога» -Дубина; «Прогрес»- центр Зінькова; «ім.. Куйбишева» - Кривуля, «Нове життя» - де працювали євреї та українці. З колгоспу «Нове життя» не збереглося ніяких документів.

22 червня 1941 року мирне життя трудящих обірвалось – розпочалась війна. 10 липня 1941 року фашисти увійшли в село. Німецька комендатура розташувалася у школі, дорогу до неї виклали надмогильними плитами з єврейського цвинтаря. На євреїв зразу ж  було накладено контрибуцію були продані всі цінні речі, але це не врятувало єврейську громаду .

25 серпня1941 року на території Зінькова організовано гетто, оголошено розпорядок  для його мешканців, їм заборонялось виходити за межі гетто. Спочатку ніхто з євреїв не підозрював, що організація гетто є першим кроком їхнього вбивства. Окупанти вміло підготували страту, обманувши свої жертви.

2 травня 1942 року відбувся розстріл євреїв у північно-західній частині Зінькова. Тут між селами Станіславівкою і Пирогівкою був глибокий яр, утворений атмосферними опадами. Це місце стало останнім притулком для сотень зіньківських євреїв.

За свідченням очевидців  (Максимчук Раїна) декілька днів рухалася земля на місці страти. Одному нещасному вдалося вибратися на поверхню, весь у крові, приголомшений побаченим, він устиг відповзти на декілька метрів, але сили його покинули. Згодом сюди приїхали німці і вбили цю нещасну людину.

Відкриття пам'ятника розстріляних євреїв Зінькова