ЗІНЬКІВ - КУРОРТ ?

Меню сайту

Найперша згадка про Зіньків датується 1404 роком. У 1431 році польський король Владислав  Ягайло віддав село та його околиці у володіння подільському воєводі Петру Одровонджу, який оселившись в Зінькові, незабаром домігся для нього статус міста, а від 1458 року – магдебурзького права. За ним місто отримувало самоврядування і власне судочинство. До того ж, магдебурзьке право регулювало діяльність  купецьких гільдій і ремісничих цехів, сприяло розвитку торгівлі, будівництва  міських укріплень та фортецій. Тому, не дивно, що саме в ті роки, у середині  XV  століття Петро  Одровондж  і місцеві міщани споруджують у Зінькові замок,  який став одним з найважливіших у мережах  подільських фортець, котрі чинили опір татарським навалам.

     

      Він  розташовувався на високому місці, що виходило з одного боку над глибокою й широкою долиною річки Ушиці, а з іншого боку – над глибоким яром. План замку – рівнобічний трикутник, боки якого мали по 85 метрів, завтовшки. На кожному  розі  трикутника були великі шестигранні  башти, дві з них – триповерхові, одна – чотириповерхова. Південна вежа належала  до типу так званих башт – донжонів, тобто головних башт, які мали можливість  захищатись окремо, до останнього. Між двома баштами, що височіли над долиною  Ушиці, стояв великий триповерховий будинок, зовнішня стіна, якого служила за фортечний  мур. Інші два боки теж були прикриті десятиметровими мурами. По середині, з  одного боку міста, замок оточував глибокий рів, через який було перекинуто  південний міст. 

            Від колись могутньої фортеці збереглися лише руїни її найдавнішої частини – південної башти ( на висоту одного поверху) та чотирьох казематних приміщень під фундаментом західного муру. Вражає, товщина стін верхні до 3,5м. Але найбільш дивує, що замок зазнав руйнації не з плином часу, та не під час бойових дій, його методично знищили наприкінці XIX століття за рішенням місцевої селянської громади. 

            Посалося  з того, що у 1872 році державна люстрацій на комісія передала замок в гарному  стані зіньківській селянській громаді. Деякий час у замковому будинку розташовувалася  «станова квартира» (стан – поліцейський округ): на першому поверсі була  канцелярія станового пристава та приміщення для поліцейських урядників,  середній поверх винаймав пристав під помешкання, для своєї родини, а на  верхньому був влаштований … город із квітником,бо, як розповідали люди, даху у  третього поверху не було, тому всю його поверхню засипали землею.

            Згодом  по Зінькову хтось пустив чутки, що замкові башти от-от мають обвалитися й  загрожують костьолу та іншим будинкам, котрі стоять під горою. «Станову  квартиру звідти забрали, а селянська громада вирішила розібрати замкові мури.  Місцевий уряд розпродував каміння із   замку, а ті руїни, що залишилося, продали одному селянинові за 200  рублів з правом «забрати із замку все, що йому знадобиться. Він розібрав рештки  замкових споруд й навіть почав викопувати каміння з фундаментів. Як би не  київський історик Орест Левицький та   подільський краєзнавець  Є.  Сіцінський, який у 1898 році на власні очі побачив ті «розкопи», то від  зіньківського замку не залишилося би й  камінчика. Історики порушили це питання перед владою та вмістили у журналі «Киевская  старина» замітку під заголовком «Истребление древнего замка в Подолии». Розбір  каміння було припинили, але вже надто пізно. Від замку залишилися вже  згадані рештки південної вежі. Ось так й  втратили нащадки зіньківчан одну із старовинних пам’яток історії. Вийшло, що у  XV столітті самі спорудили, а у XIX – самі зруйнували.